Під виглядом охорони природи: влада African Parks, звинувачення корінних народів і неопублікований звіт

За новиною про те, що принц Гаррі невдовзі залишить раду директорів African Parks, постає глибше питання. Ця неурядова організація зі штаб-квартирою в Південній Африці завдяки довгостроковим угодам з урядами контролює понад 20 мільйонів гектарів природоохоронних територій у 13 африканських країнах. Її озброєних рейнджерів звинувачують у побиттях, катуваннях і навіть сексуальному насильстві щодо місцевих корінних жителів, тоді як ключовий звіт розслідування, що мав би встановити істину, вже два роки залишається в архіві й ніколи не публікувався.

Як повідомляє Deutsche Welle, нідерландський журналіст Олів’єр ван Бемен, який давно досліджує діяльність African Parks, сказав в інтерв’ю, що член королівської родини й організація тепер «радше стали тягарем одне для одного». Однак він наголосив, що справа далеко не обмежується відходом молодого представника монархії від церемоніальних заходів.

В основі діяльності African Parks лежить модель «делегованого управління»: африканські держави передають організації довгострокове управління природоохоронними територіями. Юридично земля залишається державною, але організація бере на себе широкий спектр функцій — від охорони екосистем, інфраструктури й туристичної діяльності до боротьби з браконьєрством. У деяких регіонах її вплив поширюється навіть на контроль кордонів. African Parks заявляє, що до 2030 року планує розширити свою діяльність до 30 парків.

«У межах парків вони перебрали державну монополію на насильство», — сказав ван Бемен Deutsche Welle. Деякі критики описують цю структуру як «державу в державі». Озброєні рейнджери організації мають повноваження за необхідності застосовувати жорсткі методи без особливих обмежень. Саме за такого розподілу влади в останні роки дедалі більше загострювалися конфлікти між природоохоронними заходами та місцевими громадами.

Найсерйозніші звинувачення стосуються національного парку Одзала-Кокуа в Республіці Конго. У 2023 році представники місцевого корінного народу бака повідомили про насильство, катування та сексуальні знущання з боку рейнджерів African Parks. Після цього організація доручила лондонській юридичній фірмі Omnia Strategy провести внутрішнє розслідування. Через два роки African Parks визнала, що мали місце «певні порушення прав людини», але, за словами ван Бемена, повний звіт так і не оприлюднили. Наскільки йому відомо, його не надали навіть уряду Республіки Конго, який уклав з організацією угоду про управління.

Точний перебіг подій в Одзала-Кокуа й кількість постраждалих досі залишаються невідомими. African Parks пообіцяла провести реформи та визнала недоліки у власних системах і процедурах, однак ван Бемен розкритикував організацію за «надзвичайну непрозорість» протягом усього скандалу. African Parks повністю заперечує його опис, заявляючи, що його книжка містить «сотні фактичних помилок» і стільки ж «серйозно оманливих тверджень». Організація також наголошує, що деякі згадані ван Беменом порушення відбулися за межами територій під її контролем.

African Parks водночас заявляє про політику нульової терпимості до порушень і наявність механізму подання скарг. Проте ван Бемен опитав у кількох африканських країнах колишніх рейнджерів і людей, яких торкнулися природоохоронні заходи. Він знову й знову стикався з однією ключовою проблемою: організація надмірно розширила визначення «браконьєрства». Деяких місцевих жителів, які полювали лише для харчування власних сімей, розглядали як професійних браконьєрів, пов’язаних із міжнародними злочинними мережами. У Замбії колишні рейнджери розповіли йому, що затриманих за підозрою в браконьєрстві могли піддавати «побиттю, а можливо, й дуже серйозним катуванням».

Суперечки викликає й ідейне підґрунтя організації. African Parks заснував нідерландський бізнесмен Паул Фентенер ван Вліссінген. У своїй книжці ван Бемен пише, що засновник, за повідомленнями, був невисокої думки про африканців і в 1980-х роках відмовлявся підтримувати міжнародні економічні санкції проти режиму апартеїду в Південній Африці. Колишній партнер, тісно пов’язаний із засновником, розповів ван Бемену, що на найвищому рівні африканців нібито вважали людьми, яким бракує коштів і управлінських навичок для захисту власних природних ресурсів. На початку діяльності штаб-квартира African Parks була в Нідерландах; за описом ван Бемена, працівники там часто розкладали карту Африки й планували, які природоохоронні території перебрати наступними.

«Мені важко не згадати колонізаторів кілька століть тому, які дивилися на ту саму карту в пошуках можливостей для колоніальної експансії», — сказав ван Бемен Deutsche Welle. African Parks відкидає таку характеристику й наголошує, що численні контракти з урядами африканських країн були укладені «добросовісно та на основі взаємної поваги».

Наслідки скандалу не обмежуються Африканським континентом. Окрім відходу принца Гаррі, до природоохоронних проєктів за участю African Parks надходять європейські й німецькі кошти. Організація стверджує, що це фінансування робить можливою співпрацю з місцевими громадами, а також заявляє, що місцеві жителі мешкають у 64 відсотках керованих нею районів і що в 90 відсотках парків дозволено законний доступ до ресурсів. Однак ван Бемен зазначає, що без достатньої перевірки й механізмів відповідальності ці твердження неможливо підтвердити. Звіт, який мав би пролити світло на пережите громадою бака, досі закритий для уряду Конго, європейських донорів і громадськості.