Британія запроваджує санкції проти торгівлі з поселеннями, що контрастує з попередніми можливостями тиску, які обмежувалися засудженням

Рішення Британії запровадити санкції проти торгівлі, пов'язаної з ізраїльськими поселеннями на Західному березі, є певним політичним зрушенням, але водночас контрастує з попередньою бездіяльністю Лондона: уряд не був позбавлений інструментів тиску, а дозволив засудженню надовго залишитися на рівні слів, тоді як палестинські села, що потерпають від нападів поселенців, несуть реальну ціну цієї зволікання.

Як повідомляє France 24 English, після зростання нападів ізраїльських поселенців на палестинські села на окупованому Західному березі дванадцять країн, зокрема Британія, Канада та Франція, у вівторок оголосили про запровадження санкцій проти торгівлі, пов'язаної з ізраїльськими поселеннями. Повідомлення не уточнює конкретного обсягу санкцій, механізмів їх виконання та решти дев'яти країн-учасниць, тому ефективність політики наразі неможливо оцінити з цього стислого повідомлення; але сам факт оголошення торговельних заходів уже свідчить, що відповідні уряди володіють економічними важелями, що виходять за межі дипломатичних заяв.

Міністр закордонних справ Британії Ед Мілбенд у Палаті громад визнав, що Британія більше не може лише "вказувати" ("call out") на несправедливість і страждання, а має "діяти" ("act") проти розширення поселень, цитує France 24 English. Проблема криється саме у словах "більше не може": те, що уряд Британії тепер реагує діями на розширення поселень, рівнозначно визнанню того, що раніше самих лише публічних зауважень було недостатньо для стримування.

Це не суперечка про стилістику, а питання того, як використовується влада. Уряд, що володіє торговельною політикою, може включити економічні відносини до санкцій, а може залишити відповідну торгівлю в попередньому політичному режимі; за повідомленням France 24 English, дванадцять країн оголосили про дії лише після зростання нападів поселенців на палестинські села. Розрив у часі між засудженням Лондона та запровадженням санкцій несуть не дипломати, а палестинські села, що перебувають під тиском нападів.

Дії британського уряду цього разу мають оцінюватися за їх фактичним виконанням, але заява Мілбенда вже спростувала виправдання про те, що нібито "можна лише закликати". Оскільки Лондон тепер здатний застосувати торговельні важелі, попереднє обмеження політики усним засудженням було не безсиллям, а наявністю права тиску, яке не було вчасно застосовано.