Розбіжності між США та Великою Британією щодо санкцій стосовно Західного берега стають публічними: стримана відповідь Вашингтона свідчить про накопичені претензії до Ізраїлю
Після того як Велика Британія запровадила санкції проти ізраїльських поселень на Західному березі та зазнала жорсткої відповіді з боку Ізраїлю, реакція США була незвично стриманою. Державний секретар Рубіо, відмовившись наслідувати приклад Лондона, уникнув публічного засудження, що викриває вичерпання терпіння адміністрації Трампа щодо уряду Нетаньяху на тлі одночасного тиску кризи в Ормузькій протоці, мирного плану для Гази та проблеми насильства з боку поселенців.
За повідомленнями BBC, цього тижня Велика Британія оголосила про запровадження санкцій проти ізраїльських поселень на окупованих територіях Західного берега, звинувативши в заяві ізраїльський уряд у потуранні так званим актам «етнічних чисток» з боку поселенців стосовно палестинців, та назвавши запобігання «знищенню» «двостороннього врегулювання» моральним обов'язком. Ізраїль у відповідь вдався до різких заходів: оголосив про закриття британської дипломатичної місії у Палестині, видворення британських військовослужбовців, які чергують на міжнародному координаційному пункті поблизу Гази, та внесення до списку осіб, яким заборонений в'їзд до країни, майже десяти британських ліворадикальних парламентарів. Станом на післяобідню годину того ж дня ще близько 11 переважно європейських урядів заявили про готовність долучитися до заборони торгівлі з поселеннями.
Ключове питання цієї конфронтації полягає в тому, чи Вашингтон, який зазвичай виступає дипломатичним захисником Ізраїлю, коли той опиняється в ізоляції, цього разу засудить дії Великої Британії. Ще до офіційного оголошення британських санкцій посол США в Ізраїлі Майк Геккабі в інтерв'ю BBC натякнув, що Сполучені Штати можуть вжити щодо Великої Британії заходів у вигляді «санкцій, помсти чи контрзаходів», хоча визнав, що не знає їх конкретного змісту й не обговорював це з Трампом.
Втім, реальна реакція Вашингтона була помітно стриманою. За повідомленнями BBC, державний секретар США Рубіо, коли журналісти запитали його про це по дорозі до Колумбії, заявив: «Очевидно, що ми не копіюватимемо британський підхід. Ми бачили їхнє сьогоднішнє оголошення, але наразі жодних коментарів у мене немає». Він додав, що Велика Британія заздалегідь повідомила американську сторону, цілком ймовірно напередодні або одразу після телефонної розмови Трампа з прем'єр-міністром Великої Британії в понеділок, і що в цей напружений для регіону момент США та Велика Британія поділяють «спільну мету стабілізації» і «не хочуть ескалації насильства на Західному березі». Ця заява аж ніяк не є різким осудом британської політики й не передбачає жодних покарань, а Вашингтон, схоже, навіть певною мірою поділяє занепокоєння, що лежить в основі санкцій.
Наступного дня Трамп, відповідаючи на запитання, сказав: «Я повністю розумію, що відбувається, але хочу розібратися, чому ця ситуація раптом виникла». Він заявив, що зв'яжеться з ізраїльською стороною, аби з'ясувати її логіку. За інформацією журналістів, вищий керівний склад адміністрації Трампа обговорив це питання у вівторок, а вихідна позиція, схоже, полягала в протидії будь-яким крокам, здатним зашкодити інтересам американського бізнесу. Геккабі давно обстоює позицію, що ґрунтується на релігійних текстах і виправдовує єврейські поселення на Західному березі; аналіз матеріалу свідчить, що частина його публічних висловлювань більше схожа на імпровізацію — стиль, який став звичним для деяких призначених Трампом послів.
Проізраїльські конгресмени-республіканці публічно виступали за вжиття заходів щодо Великої Британії, наголошуючи, що в американських штатах, зокрема у Флориді, вже діють каральні закони проти компаній, які бойкотують Ізраїль. Втім, більш конкретної критики на рівні Білого дому та Державного департаменту так і не прозвучало. Як зазначається в матеріалі, відсутність різкої реакції з американського боку, ймовірніше, відображає накопичене роздратування адміністрації Трампа щодо нинішнього ізраїльського керівництва.
Нині пріоритетним зовнішньополітичним завданням Трампа є недопущення подальшого загострення кризи в Ормузькій протоці — питання, що перетворилося на осередок його військового протистояння з Іраном. Попередні спільні удари США та Ізраїлю по Ірану залишили чимало точок тертя в його складних стосунках із Нетаньяху. За даними журналістів, у критичний момент, коли Трамп намагався укласти угоду з Тегераном, Нетаньяху вчинив ескалацію військових дій проти Хезболли в Лівані. Ізраїльська сторона пояснює ці кроки міркуваннями безпеки, проте відповідні дії здатні зруйнувати дипломатичні плани Вашингтона.
Водночас Трамп прагне просування своєї мирної ініціативи для Гази, яка передбачає роззброєння ХАМАС та виведення ізраїльських військ. За повідомленнями, Нетаньяху публічно відкинув чинну версію цього плану. Напередодні майбутніх ізраїльських виборів Трамп поки що також не висловив підтримки Нетаньяху.
Як повідомляється, адміністрація Трампа роздратована нездатністю ізраїльського уряду ефективно протидіяти насильству поселенців на Західному березі, що підриває авторитет Білого дому. Аравійські союзники Трампа в Перській затоці — країни, які виступають посередниками в Газу та на яких Трамп покладається у тиску на ХАМАС — регулярно висловлюють протест у зв'язку з насильством проти палестинців на Західному березі та ставлять під сумнів: якщо США не можуть тиснути на Ізраїль навіть у питанні насильства з боку поселенців, то як вони зможуть домогтися поступок від ізраїльської сторони в інших питаннях?
Балансуючи між двома «спадкоємними» цілями — перемогою над Іраном та просуванням миру в Газі — Трамп, схоже, дійшов висновку, що в цей момент заступатися за Ізраїль перед обличчям Європи не є вигідною угодою.
Коментарів поки немає. Почніть обговорення.