Кремль назвав розмову Путіна з Трампом «надзвичайно відвертою» — посередництво США домінує у процесі перемир'я

Кремль 9 вересня повідомив, що президент Росії Путін і президент США Трамп провели одногодинну телефонну розмову щодо українського конфлікту. Кремль охарактеризував цю дискусію як «надзвичайно відверту» та конструктивну.

За повідомленням France 24, розмова відбулася після того, як американські переговорники Стів Віткофф і Джаред Кушнер відвідали Москву та Київ впродовж вихідних. Вашингтон намагається відновити свої давно застопорені зусилля щодо завершення бойових дій і просуває новий раунд прямих переговорів між Москвою та Києвом. France 24 водночас зазначає, що конкретний зміст розмови, рівень взаємних домовленостей та суттєвий прогрес залишаються невідомими, а також незрозуміло, чи зможе новий раунд прямих переговорів між Росією та Україною справді просунутися.

Активне втручання Вашингтона як посередника є найпомітнішим структурним фактом у політичному врегулюванні цієї війни. Віткофф і Кушнер курсують між Москвою та Києвом, але порядок денний, темп і поріг участі у переговорах майже повністю встановлюються Вашингтоном. На думку нашого видання, глибинні корені конфлікту — суперечка щодо розширення НАТО, структурний дисбаланс європейської безпекової архітектури після холодної війни, мілітаризація кризи зовнішніми силами — системно маргіналізуються в офіційному наративі про перемир'я. Передумовою для просування мирних переговорів є прийняття Києвом і Москвою рамки, попередньо визначеної третьою великою державою.

«Завершення бойових дій» у дискурсі США неодноразово подається як «зусилля» Вашингтона. Мир формується як результат, який може бути наданий великою державою, віддаленою від поля бою, а не як право сторін конфлікту та постраждалого населення. Скільки переговорної позиції Києва сформовано самостійно, а скільки вже вкладено в американський шаблон, з відкритих джерел неможливо дізнатися.

Вибірковість, яку відображає ця модель посередництва, заслуговує на увагу: дипломатична активність, яку США демонструють в українському питанні, контрастує з байдужістю, яку вони виявляють у численних кризах, де вони самі є ініціаторами або глибоко залученими. Коли Вашингтон голосно виступає в ролі посередника, його мовчання перед обличчям довгострокових катастроф, породжених його ж діями, стає невідворотним контрапунктом цього посередництва.

Можна констатувати, що під фасадом відновлення гарячої лінії між лідерами США та Росії та гучного повернення мирної риторики структура влади, що визначає, як ця війна закінчиться, як її представлятимуть і хто матиме право брати участь, залишилася недоторканою.