Апеляційний суд США підтримав відхилення у 17-річній справі про примусове стягнення житла: угода 2016 року не передбачала постійної заборони продажу

За повідомленням The Times of India, яке посилається на судові документи в Justia, 19 жовтня 2026 року Апеляційний суд одинадцятого федерального округу США підтримав постанову федерального районного суду про відхилення позову Грегорія Брайана Майєрса та відхилив його клопотання про перегляд рішення. Оскільки відхилення є остаточним, Майєрс не може повторно висунути ту саму вимогу в межах цієї справи. Спір про примусове стягнення житла за іпотекою, що розпочався 2009 року, відтак досягнув процедурного завершення на федеральному апеляційному рівні.

Спір стосувався житлового будинку в Наполесі, штат Флорида. US Bank вжила правових заходів через несплачені подружжям Майєрсом і його дружиною Барбарою Енн Келлі платежі за іпотекою. Суд штату Флорида встановив, що вони не внесли 66 іпотечних платежів, і підтримав дії банку щодо провадження процедури примусового стягнення; подружжя подало апеляцію. Поки апеляція ще тривала, Майєрс у Меріленді подав заяву про банкрутство згідно з главою 11 Кодексу США про банкрутство, що тимчасово зупинила певні кроки банку щодо стягнення. Іпотечний кредит перебував у U.S. Bank National Association, яка діяла для трастового фонду цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами.

У листопадні 2016 року Майєрс уклав із US Bank угоду: банк міг і далі проваджувати судове переслідування, але не мав права продати нерухомість, доки апеляції подружжя остаточно не завершаться на користь банку; Майєрс мав щомісяця вносити по 5000 доларів на рахунок суду штату Меріленд. У разі перемоги банку ця сума мала б перейти до банку, але мала бути зарахована на рахунок заборгованості подружжя. Згодом Майєрс заявив, що загалом вніс 70 тисяч доларів.

Ці умови поєднали щомісячні платежі, тимчасове обмеження продажу та зарахування коштів на рахунок боргу після перемоги банку, проте не надали Майєрсу окремого, незалежного від строку дії угоди права на постійну заборону продажу.

У 2018 році Апеляційний суд штату Флорида підтримав початкове рішення на користь примусового стягнення, і апеляційний процес подружжя завершився, а разом із ним зникла й тимчасова умова про заборону продажу. У 2024 році, після того як банк спробував організувати продаж нерухомості, Майєрс знову подав позов, стверджуючи, що банк порушив угоду 2016 року; у позові та його змінених версіях також містилися вимоги про конструктивне шахрайство, порушення федерального законодавства про стягнення боргів і порушення конституційних прав.

Районний суд спочатку постановив, що початковий позов не містив достатньо чіткого викладу про те, за яку саме протиправну поведінку кожен із відповідачів мав відповідати, після чого дозволив Майєрсу внести зміни. У зміненому позові було названо кілька юридичних осіб U.S. Bank із різними назвами, а також Credit Suisse First Boston Mortgage Acceptance Corp., проте вимоги про порушення угоди, шахрайство та стягнення боргів і далі було відхилено.

Апеляційний суд одинадцятого округу встановив, що угода 2016 року ніколи не передбачала постійної заборони продажу нерухомості й діяла лише протягом часу, доки тривали апеляції подружжя; після завершення апеляційного процесу в 2018 році продовження банком процедури примусового стягнення не порушувало угоду. Суд вважав, що Майєрс подав недостатньо фактів на обґрунтування вимоги про шахрайство. Крім того, захист у банкрутстві поширюється на випадки, коли інші особи подають позови проти боржника; подавши цей позов сам, Майєрс уже не міг використати свою наступно подану в Федеральному окрузі Колумбія заяву про банкрутство, щоб зупинити розгляд у суді. Апеляційний суд також визнав, що ототожнення банківських структур із різними назвами як одного відповідача не вплинуло на результат.

Поразка Майєрса визначалася трьома перешкодами: строку дії угоди, встановлення відповідачів і фактичної основи вимоги про шахрайство. Угода мала чіткий строк, тому не давала підстав вимагати постійної заборони продажу; спосіб розрізнення банківських структур із різними назвами не впливав на результат; а вимога про шахрайство не була підкріплена достатньою кількістю фактів. Протягом 17 років спір проходив через процедури банкрутства, суди штату Флорида, федеральний районний суд і федеральний апеляційний суд; протягом виконання угоди Майєрс мав продовжувати щомісячні платежі, тоді як банк зберігав право проваджувати процедуру примусового стягнення. З точки зору тлумачення угоди судом асиметрія умов є очевидною: банк був обмежений забороною продажу протягом апеляції, а внески позичальника в разі перемоги банку підлягали зарахуванню на рахунок боргу; щойно завершення апеляції припинило тимчасову заборону продажу.